На початку ХХ століття бюро кримінальної ідентифікації при поліцейській службі Калгарі застосувало фотографію для документування злочинної діяльності. Ця книга фотографій – багате вікно в минуле міста, цінний артефакт історії. Фотографії дають більше інформації, ніж просто момент арешту та запис правопорушення – ми можемо досліджувати еволюцію культури міста з часів її становлення. Докладніше про злочинну діяльність у Калгарі на початку ХХ століття далі на calgaryes.
Трохи контексту
У 1914 році Калгарі активно заселяли іммігранти різних рас і віросповідань, які прибували з власними мріями та цілями. Дехто зіткнувся з більшими труднощами, ніж інші, намагаючись відстояти власні права в межах соціальних кордонів Канади.
Як засвідчує книга фотографій, опублікована CBC, представники жодної статі, раси чи релігії не були захищені від дії закону. Звинувачення в проституції, азартних іграх, крадіжках і вживанні наркотиків супроводжували більш нешкідливі злочини, як-от пияцтво в громадських місцях. Популярною була і фальсифікація документів. Відповідно до книги фотографій, одним із затриманих підробників у Калгарі став американський аукціоніст Маркус Едвард Вайтхед.
Конокрадство
У ХІХ–ХХ століттях кінь вважався показником престижу для всіх жителів Західної Канади. Наприклад, найстаріша британська торговельна корпорація хутрами у Північній Америці Hudson’s Bay Company утримувала сотні коней, які перевозили вантажі, дозволяли службовцям далеко їздити на полювання, розривали землю під продовольчі культури тощо. Компанія запекло захищала своїх коней від злодіїв, що якось навіть призвело до драматичного рукопашного поєдинку в річці.
Значення коней на рівнинах неймовірно швидко зростало. Вони дозволили групам перших націй перевозити більші запаси на дальшу відстань. Кінь змінив прийоми полювання на бізонів: вправні вершники вбивали добірних тварин. Коні також пришвидшили темп війни.
Коли в 1795 році європейські торговці хутром вперше прибули в район Едмонтона і відкрили магазини у Форт-Огастусі та Форт-Едмонтоні, культура коней опинилася на піку розквіту, як і конокрадство. Крадіжка коней була способом продемонструвати свою майстерність воїна та лідера.
Перший зареєстрований випадок конокрадства в Едмонтоні стався в 1799 році, коли викрали 20 коней і двох вбили. Листування співробітників Hudson’s Bay Company переповнені повідомленнями про коней, яких викрали «кам’яні індіанці» та інші особи. Для боротьби з цими крадіжками компанія навіть найняла конюхів.
Подібні випадки фіксували і в Калгарі. Наприклад, одним із затриманих тутешніх злочинців був канадський фермер Френк Медісіншилд.
Найдавніша у світі професія
На початку ХХ століття Калгарі здобуло славу «столиці випивки та публічних будинків Канади». Однією з найпопулярніших повій того часу була жінка під псевдонімом Даймонд Доллі. Карета Доллі завжди виділялася діамантами та іншими яскравими прикрасами, а запрягав її прекрасний чорний кінь. Вранці секс-працівниця активно жестикулювала своїм клієнтам.
У 1910-х роках бізнес проституції процвітав. Публічні будинки мали колоритні назви – Elsie Hall’s, Tootsie’s Place, Flo Smith, Lottie Stewart’s тощо. Багато нелегальних публічних домів розташовувалися вздовж пагорбів Ноуз-Крік, у Бріджленді, Кресент-Гайтс та в інших районах через річку Боу, які не могли бути досліджені поліцейськими службами Калгарі, оскільки вважалися частиною Північно-Західних територій.
Борделі приваблювали клієнтів-чоловіків звідусіль – мандрівників, які переправлялися з галасливих салунів (різновид бару на Дикому Заході) через річку Боу, фермерів передгірських ранчо і навіть поліцейських. Одним із борделів керувала Даймонд Доллі. Вона створила успішний секс-бізнес. Цікаво, що під час одного з рейдів у її публічному будинку десять із усіх заарештованих чоловіків виявилися місцевими поліцейськими.
Ще однією відомою жінкою легкої поведінки Калгарі була Перл Міллер. Самі повії виділялися розумом, зухвалістю та підприємливістю, вони творили основу економічної життєздатності міста. Більшість власників публічних будинків у ранній історії Калгарі – жінки з таким же сильним і розвиненим підприємницьким духом, як і успішні чоловіки, які створювали бізнес, що відповідав вимогам моралі, наприклад, Патрік Бернс, А. Е. Кросс чи Гай Ведік.
Щодо причин, чому жінки обирали саме такий вид заробітку, то переважають економічні. Раннє Калгарі не надавало жінкам багато можливостей для заробітку, тож секс-бізнес ставав одним із легких способів прогодувати себе і сім’ю.
Епіцентр зла, смерті та темряви
Калгарський готель Cecil за майже 100 років еволюціонував від успішного сімейного бізнесу до історичної пам’ятки, яку довелося знести через неможливість відновлення. Це місце було наповнене темрявою та смертю. Збудований у 1912 році, він став осередком проституції, наркотиків і вбивств.
Коли в Альберті починав діяти «сухий закон», Cecil відкривав свої двері для відвідувачів, аби жителі мали місце збору. Недороге пиво стимулювало приходити і студентів.
До 1940 року в Калгарі й Едмонтоні зародилися гей-спільноти, на які активно тиснув уряд Вільяма Аберхарта. Наприклад, у 1942 році в Едмонтоні провели суд над дванадцятьма чоловіками через їхню причетність до гомосексуальної групи. Геї були вимушені шукати для себе простори, де могли би таємно збиратися. Таким простором вкотре став Cecil. У 1960-х сюди приходила і лесбійська спільнота. Заклад був підземним пристанищем для святкування лесбійками матчів із софтболу.
Наркотики, ножові поранення, проституція та випадкові вбивства були регулярними явищами в Cecil. Частково це зумовлено бумом, який переживала Альберта наприкінці 1970-х – початку 1980-х, що спричинив хвилю соціальних проблем.
У 1979 році двох готельних працівників застрелили через 100 доларів у касі. До 1982 року до Калгарі прибувало по 2600 осіб щомісяця, а це лише збільшувало дефіцит на ринку нерухомості та провокувало приріст злочинності. У 1982 році курець через необережність спричинив пожежу, що поширилася по верхньому поверху готелю, відправивши шістьох осіб до лікарні та пошкодивши кімнати й коридори. Саме ця пожежа пізніше стала однією з причин, чому не вдалося відновити приміщення.
Газети рясніли новинами про контрабанду, підпали та знайдених трупів. До 1990-х ножові удари, побої та крадіжки стали настільки численними, що їх уже ніхто не рахував. Кожного дня прибиральники збирали наркотичні приладдя, пусті пляшки з-під алкоголю та використані презервативи. Жінки, які мешкали в сусідньому домі, намагалися не виходити зайвий раз на вулицю, аби не наражати себе на небезпеку нападів. У готелі збиралися алко- й наркозалежні люди, тож насильство і сексуальні домагання були регулярною справою.У 2008 році, коли злочинність у Cecil надто вийшла з-під контролю, поліцейські звернулися до влади міста з проханням визнати заклад загрозливим громадській безпеці. Тоді ж готель і закрили. Через шість місяців поліція зафіксувала зменшення кількості тривожних дзвінків на 91%. У 2015 році це вмістилище трагедій і людських страждань знесли.