Міська рада Калгарі – законодавчий орган управління, що складається з 15-ти членів: мера і 14-ти радників. Кожен із радників представляє один із 14-ти округів міста. Про важливих персон та події в історії цього органу далі на calgaryes.
«Змагання за посаду мера»
З 1884 до 2013 року вибори до Міської ради Калгарі називали «змаганнями за посаду мера». Подібно до конкурсів краси, конкурс на посаду мера проводився щорічно до плебісциту 1923 року, коли термін збільшили до двох років, а в 1968 році Закон про муніципальне управління збільшив термін повноважень мера до трьох років. Чотирирічний термін запровадили аж у 2013 році.
Перший мер
У 1884 році Калгарі обрало свого першого мера – Джорджа Мердока. Він набрав 202 голоси, у той час як його опонент Е. Редпат – лише 16. Тоді право голосувати мали лише чоловіки від 21 року, які володіли нерухомістю вартістю понад 300 доларів.
Джордж Мердок народився 1850 року в Шотландії, а у 4-річному віці разом із батьками емігрував до Канади, зокрема міста Сент-Джон, що в провінції Нью-Брансвік. До Калгарі переїхав у віці 33 роки. Тут відкрив майстерню ременів і став одним із найперших бізнесменів у громаді. Основною клієнтурою Мердока була Північно-Західна кінна поліція та чорноногі. Джордж налагодив хороші стосунки з цим корінним народом і навіть володів його мовою.
Добру репутацію серед виборців вдалося завоювати завдяки групі калгарців, що боролася за надання Калгарі статусу міста, до якої долучився Мердок. Здобувши хорошу славу, Мердок переміг під час муніципальних виборів 4 грудня 1884 року.
На посаді мера він відкрито захищав продаж алкогольних напоїв, азартні ігри та інші заборонені на той час речі на Північно-Західних територіях, до складу яких належала Альберта.
Рекорд на посаді міського голови
24-й мер Калгарі Ендрю Девісон обіймав цей пост найдовше (станом на 2023 рік), перебуваючи на посаді 16 років – з 1929 по 1945 рік. У відставку пішов через погіршення стану здоров’я.
Народився Девісон 1886 року в місті Маніморі (Ірландія), до Альберти прибув у 1895 році. До політики працював друкарем, оператором лінотипу та видавцем. Під час Першої світової війни служив у Лондонському військовому відомстві сержантом Канадського армійського корпусу, під час Другої світової війни – начальником другого батальйону піхотного полку Calgary Highlanders, отримавши звання капітана.
На посаді мера допоміг пережити Калгарі «Велику депресію» та подолати борг 2 млн доларів, що був взятий для будівництва Гленморської греблі. За часів Девісона місто почало платити олдерменам (членам міської ради) за їхні послуги – по 50 доларів США за кожне засідання постійного комітету, з річним обмеженням у розмірі 250 доларів США.
Радники–олдермени
З роками кількість радників і спосіб їх обрання змінювалися. У 1884–1886 роках обрали лише чотирьох радників. У 1894 році, коли Калгарі стало містом, термін «радник» замінили на «олдермен». Тоді місто поділялося на три округи, у кожному з яких було по 3 представники, загалом – 9 олдерменів. У 1906 році створили четвертий округ, довівши загальну кількість олдерменів до 12.
Систему округів перестали використовувати в 1914–1960 роках, коли олдерменів обирали з усього міста на 2-річний термін. У 1960 році після референдуму створили 6 округів, кожен з яких був представлений двома олдерменами. У 1976 році кількість округів збільшили до 14.
У 2010 році міська рада Калгарі проголосувала за зміну назви своїх членів з «олдерменів» на гендерно-нейтральних «радників». Переможне голосування вирішило більш ніж 30-річну суперечку на цю тему, яка вперше була порушена жінками ради в 1977 році. З 2013 року представники округів знову називаються радниками та обіймають 4-річний термін.
Перша жінка-олдермен
Право голосувати та бути обраними на державні посади жінки Альберти здобули ще в 1916 році, однак тоді кожну жінку-кандидата називали радше домогосподаркою, аніж лідеркою думок. Тому, отримавши посаду, впливовим жінкам доводилося не тільки боротися за покращення рівня життя в місті, а й розвінчувати стереотипи щодо своєї статі.
10 грудня 1917 року вперше в історії Канади та Британської імперії (домініоном якої була Канада) олдерменом, зокрема Міської ради Калгарі, обрали жінку – Енні Гейл.
Народилася Гейл 1876 року в Англії, у графстві Вустершир. У 1912 році разом із чоловіком та синами переїхала до Калгарі. Свою активну громадянську позицію проявила, коли зауважила, що місцеві торговці укладають контракти з фермерами Британської Колумбії і продають лише їхню продукцію, свідомо ігноруючи альбертських фермерів. У 1914 році Енні створила садовий клуб, аби збільшити овочеве та фруктове виробництво під час війни й довести спроможність Альберти вирощувати врожай не гірше, ніж Британська Колумбія.
На посаді олдермена жінка виступала за рівні професійні можливості для жінок і чоловіків, боролася проти дитячої праці, активно підтримувала державний ринок, через що часто переживала критику. Крім того, Гейл планувала реформувати умови знаходження в міських тюрмах та систему охорони здоров’я Калгарі, зокрема, прагнула, аби лікарні фінансувала держава. Посаду олдермена вимушено залишила через шантаж від супротивників.
Перша жінка-мер
Першою жінкою-мером Калгарі стала Джоті Гондек, обрана на посаду в жовтні 2021 року. За час перебування на посту прославилася як ініціативна розбудовниця громади та борчиня за різноманітність, яка розуміє силу міжгалузевого партнерства, коли бізнес, громадські організації та навчальні заклади пов’язані з місцевою владою задля кращого служіння людям.
Джоті народилася в 1969 році в столиці Англії та Великої Британії Лондоні, куди її батьки іммігрували з Індії. Коли дівчинці було чотири, вони переїхали до Канади, зокрема Вінніпега.
До посади мера працювала політичним аналітиком в уряді Манітоби, створила власну консультаційну компанію Tick Consulting, викладала й керувала ініціативою з вивчення нерухомості в Школі бізнесу Хаскейна Калгарського університету. Активно брала участь у громадських групах, з 2012 по 2016 рік Джоті була членкинею комісії з планування Калгарі, а з 2017 по 2021 рік – міською радницею 3-го округу, що в північно-центральній частині міста.
Історична ратуша
2 січня 1911 року відчинила свої двері міська ратуша, побудована з піщанику місцевого походження. Через чотири дні до міста прибув велетенський годинник із чотирма циферблатами, який розмістили на 32,7-метровій вежі ратуші. Цей історичний годинник потрібно заводити двічі на тиждень за допомогою ручної рукоятки. Він є єдиним подібним годинником, що залишився в Канаді. Якщо його обслуговування у 1911 році коштувало місту 3500 доларів, то у 2022-му – 125 000 доларів.
Цікаво, що в підвалі ратуші раніше розміщувалася міська в’язниця. Крім того, на 4-му поверсі можна побачити цеглину з відбитками лап кота, який наступив на неї під час будівництва.
Щоби вшанувати людей, які обслуговували годинник упродовж багатьох років, приміщення з хронометром розписали їхніми іменами та ініціалами. Сама ж ратуша в еру цифрових годинників і мобільних телефонів відображає феноменальне зростання міста з 1911 року.