П’ятниця, 29 Березня, 2024

Жінки міської ради Калгарі

У 1916 році жінки Альберти отримали право голосу та право бути обраними на державні посади. Незважаючи на це, в той час кожну жінку-кандидата до міської ради часто називали домогосподаркою, а не лідером думок чи впливовою особою. Тож на такій посаді жінкам доводилося не лише боротися за покращення життя в місті, а й за руйнування стереотипів щодо своєї статі. Далі на calgaryes список найбільш значущих членкинь міської ради Калгарі, починаючи з 1917-го та завершуючи 1977 роком.

Енні Гейл

Першою жінкою в міській раді Калгарі стала Енні Гейл. Вона народилася 29 грудня 1876 року у графстві Вустершир, що в Англії. В 1912 році разом зі своїм чоловіком та двома синами переїхала до Калгарі.

Її активізм проявився, коли Енні помітила, що калгарські торговці укладають контракти з фермерами провінції Британська Колумбія і продають лише їхні овочі, несправедливо ігноруючи фермерів з Альберти. Згодом вона приєдналася до Ліги споживачів жінок, а в 1914 році заснувала садовий клуб «Вакантні ділянки», що мав на меті збільшувати виробництво овочів та фруктів під час війни та довести, що Альберта може вирощувати врожай так само добре, як і Британська Колумбія. У 1916 році Гейл організувала першу в Канаді жіночу асоціацію платників податків.

10 грудня 1917 року вперше за історію Канади олдерменом (членом міської ради) була обрана жінка – Енні Гейл. Вона підтримувала державний ринок, боролася за рівні робочі можливості для жінок, виступала проти дитячої праці, хоч і колеги не поділяли її поглядів. Крім того, Гейл хотіла реформувати умови перебування в міській в’язниці та калгарську систему охорони здоров’я, зокрема, виступала за те, щоби лікарні фінансувалися державою.

Енні залишила посаду олдермена через погрози та шантаж від тих, хто виступав проти її ініціатив. У 1924 році її обрали на посаду довіреного члена Шкільної ради Калгарі, де вона зайнялася відновленням політики, відповідно до якої Шкільна рада має оплачувати дітям операції на очі та ніс. У травні 1925 року Гейл назавжди переїхала до Ванкувера.

Барбара Енн Скотт

У 1970-х роках повноваження всіх рад продовжили до трьох років. Тоді ж запровадили систему єдиного перехідного голосу. У 1971 році лише одна жінка була обрана до міської ради – Барбара Енн Скотт.

Вона спершу працювала в Торонто та Едмонтоні, а в 1965 році переїхала до Калгарі, щоби податися на посаду наукового директора в Раді соціального планування Калгарі, а крім того, щоби працювати поблизу мальовничих Скелястих гір. До слова, Скотт була завзятою лижницею, тож часто відвідувала гори. Навіть у віці 60 років вона записалася на офіційні уроки катання на лижах.

У 1971 році скарги Барбари щодо Асоціації соціальних працівників Альберти опублікували в новинах. Тоді вона зарекомендувала себе як громадська активістка. У жовтні того ж року вона почала працювати олдерменом, а вийшла на пенсію аж у 1995 році, встановивши рекорд як чиновниця, яка найдовше в історії Калгарі перебувала на державній посаді.

Барбара відстоювала інтереси найбільш незахищених верств населення – людей похилого віку, дітей та бездомних. Вона брала активну участь у створенні безпечних будинків для допомоги вразливим підліткам та у створенні стоматологічної клініки для лікування бездомних. Вона ініціювала скорочення бордюрів на тротуарах задля комфорту людей з обмеженими можливостями.

Вона була однією з небагатьох олдерменів того часу, які працювали повний робочий день і дійсно хотіли покращити життя в суспільстві. Також вона підтримувала місцевих художників і купувала їхні роботи, які потім виставляла напоказ, щоби популяризувати талант митців. Після виходу на пенсію Скотт продовжувала брати участь у різних волонтерських службах та громадських організаціях. У 1997 році вона отримала найвищу державну відзнаку в країні – Орден Канади.

Вірнетта Андерсон

У 1974 році було скасовано систему єдиного перехідного голосу. Тоді чотири жінки отримали місця в раді. Вірнетта Андерсон стала першою темношкірою членкинею міської ради Калгарі.

Вона народилася в американському місті Монтіселло, а до Калгарі переїхала у зрілому віці разом із чоловіком Езреттом Андерсоном, який грав за професійну команду з канадського футболу «Калгарі Стемпідерс» наприкінці 1940-х років. Першою політичною кампанією Вірнетти керував колишній гравець цієї команди Герм Гаррісон.

До наступних виборів 1977 року Андерсон дещо втратила популярність, її звинуватили в тому, що вона рідко відвідувала засідання ради. Через це Андерсон зазнала поразки в цих виборах. Тоді Вірнетта зайнялася  створенням разом з іншими активістами Центру виконавських мистецтв Калгарі. Крім того, зайнялася нерухомістю, працюючи в кількох організаціях. До кінця свого життя вона залишалася в Калгарі й працювала задля громади.  

Номі Вейлен

Муніципальні вибори 1977 року принесли зміни у виборчу діяльність Калгарі. Тоді розробили новітню систему виборчих відділень, також було введено вісім нових округів. Однією із нових олдерменів стала Номі Вейлен.

Вона жила в місті Вікторія, а після закінчення університету переїхала до Калгарі, де почала викладати в Школі Беннетта. У 1973 році її призначили до першої Комісії з прав людини в Альберті. Чотири роки після цього її обрали до міської ради, де вона протрималася лише один термін, оскільки іноді ворогувала з іншими членами ради насамперед через куріння, проти якого вона виступала.

Після цього Вейлен керувала Службою сімейного посередництва Альберти та як провінційна уповноважена з питань шлюбу проводила численні неофіційні одностатеві святкування ще до того, як одностатеві шлюби стали дозволені в Альберті.

Енн Блоу

Енн народилася в Чикаго, а потім (точно невідомо, коли саме) переїхала до Калгарі. Вона виграла вибори тоді ж, коли і Номі. Під час свого першого терміну Блоу працювала в Товаристві парку спадщини, Зоологічному товаристві, Комітеті зв’язку з радою школи.

Енн знову повернулася до ради в 1986 році. Тоді вона випередила Фреда Крюгера і Браяна Лайтберна, хоча їй було лише 33 роки. Енн стала наймолодшою ​​жінкою, яка працювала в міській раді Калгарі. Тоді обурений Крюгер поскаржився на те, що в раді «забагато домогосподарок».

Сью Хіггінс

Ще одна жінка, яка перемогла на виборах у 1977 році, – Сью Хіггінс. Вона здобула перемогу завдяки своїм організаторським здібностям, які здобула за роки волонтерства та два терміни на посаді керівника житлового фонду United Way.

Сью першою розпочала дискусію щодо посади «олдермен» і про те, що її краще називати гендерно-нейтральним терміном, наприклад, «радник». Вона часто сперечалася з іншими олдерменами та була доволі різкою у своїх висловлюваннях.

Хіггінс відстоювала права курців, оскільки й сама палила. У 1978 році Сью заявила, що курцям у раді треба дозволити палити під час пізніх засідань, проти чого виступив її колега Пет Райан. У 2000 році Хіггінс грубо висловилася про те, що шкода куріння на відкритому повітрі значно менша за шкоду від вихлопних газів автомобілів. Також Сью виступала проти збільшення бюджету та проти ідеї підвищення зарплати для олдерменів. Вона ще не раз обиралася на цю посаду аж до виборів 1998 року, на пенсію вийшла лише у 2001 році.

.,.,.,.