Початок ХХ століття в Канаді – період масового заселення емігрантами з різних країн, левову частку яких становили українці. Усім новоприбулим уряд пообіцяв рівноправне громадянство та підтримку в пошуках кращого життя.
У період Першої світової війни та два роки після неї (1914–1920 рр.) відбулися перші національні операції з інтернування в Канаді. Інтернування – затримання воюючою державною громадян або представників національності ворожої держави на своїй території до кінця війни без обмежень у часі й без слідства.
Тоді західно-українські землі перебували в складі Австро-Угорщини. Канада, будучи домініоном Великої Британії, воювала з Австро-Угорщиною, тож мала право інтернувати в табори тих, хто мав громадянство цієї імперії. Альберта також причетна до цієї темної глави в історії країни. Один із таборів провінції – Castle Mountain, що розміщувався в національному парку «Банфф» і був найбільшим у Скелястих горах. Докладніше про нього далі на calgaryes.
Як відбувалося інтернування в Канаді?
Більшість з інтернованих були звичайними іммігрантами українського, австрійського, угорського та німецького походження. Незважаючи на цивільний статус, їх відправляли до таборів для використання як робочої сили. Єдиною підставою для інтернування було походження людини, а не якась провина. Затримували як чоловіків, так і жінок, і навіть дітей.
По всій Канаді тоді створили 24 табори інтернованих. Із 70-ти тисяч іммігрантів з Австро-Угорщини 8579 уряд Канади інтернував, а майно конфіскував. Тільки 3138 репресованих можна було кваліфікувати як «в’язнів війни», а решта 5541 – цивільні громадяни, з яких приблизно 5000 – українці. Упродовж 6-ти років вони піддавалися несправедливим репресіям. Їх кваліфікували як австрійців, а отже, ворогів.
Крім того, понад 80 тисяч канадських поселенців, більшість з яких також були українцями, визнавалися «ворожими іноземцями» і зобов’язувалися регулярно з’являтися в правоохоронних органах. Вони мали ідентифікаційні номери, які носили при собі постійно. За навіть невелике порушення їх заарештовували чи навіть ув’язнювали.
Загалом, українці в ті часи були найбільшою східно-європейською емігрантською громадою в Канаді. Усі інші – поляки, італійці, хорвати, болгари, серби, турки, угорці, євреї та росіяни – становили меншість. Цікаво, що в’язні німецької національності та німецькомовні австрійці належали до «першого класу» інтернованих. Їх поселяли у порівняно комфортних таборах поблизу Кінгстона (Онтаріо).
Життя в таборі
Табір Castle Mountain діяв з липня 1915 року по серпень 1917-го. 660 інтернованих працювали над різними проєктами в парку «Банфф», який тоді ще був відомий як парк «Рокі-Маунтін» і лише створювався як перший національний парк Канади. Стежили за в’язнями 180 охоронців. Інтернованим платили по 25 центів на день.
Табір складався з наметів, огороджених колючим дротом. Ці намети виявилися непридатними під час суворого зимового клімату, що змусило табір переміститися з підніжжя Замкової гори до військових казарм на краю міста Банффа, біля печери з гарячим джерелом (історичне місце Cave and Basin).
Оскільки територія туристично приваблива, то головною метою Castle Mountain було використати інтернованих для продовження Банффського шосе до озера Луїз, а крім того, вони будували мости, водопропускні труби та протипожежні огородження. Інтерновані також здійснювали дренаж території відпочинку; створювали стежки; рекультивували землі для тенісних кортів, майданчиків для гольфу, стрільбищ і лижних трамплінів; видобували з кар’єру камінь для готелю Banff Springs Hotel; ремонтували вулиці й тротуари тощо.
Інтерновані по всій Канаді не мали доступу до газет і кореспонденції. Вони постійно протестували проти обставин, у які потрапили. Наприклад, у таборі Капускейсінга (Онтаріо) у 1916 році відбувся справжній бунт, який охопив приблизно 1200 в’язнів та 300 охоронців. У містечку Сідні (Британська Колумбія) та в Новій Шотландії інтерновані українці, які важко працювали на шахтах і заводах, організували голодний страйк. Вони вимагали повернення до своєї провінції Онтаріо або виселення до Австрії. Дехто не витримував принижень і покінчував із життям. У таборі Castle Mountain зафіксували щонайменше одне самогубство та 60 втеч.
Загалом, керувати табором було завданням не з легких. Нерідко інтерновані тікали. Умови в таборі різко засуджували нейтральні спостерігачі та інші держави, звинувачуючи Канаду в недотриманні міжнародних вимог щодо інтернування ворожих іноземців.
Закриття табору
Із настанням весни табір знову повернувся на Замкову гору. Процес переселення тривав аж до серпня 1917 року, а тоді його остаточно закрили. 47 в’язнів, які залишилися, перевели в інший табір у Онтаріо. Їх залучили до промислової галузі, аби задовольнити зростаючу нестачу робочої сили.
Табір на Замковій горі швидко розібрали та залишили гірським привидам. Після закриття цього табору й того, що біля Cave and Basin, більшість інтернованих помилували, хоча й багатьох зобов’язали регулярно звітувати до поліції.
Спадщина
На Замковій горі, на місці колишнього табору, встановили хрест із тополі, аби нагадувати відвідувачам про трагічний епізод в історії Канади, проте згодом його знесли.
Після інтенсивного лобіювання в Конгресі канадських українців, які вимагали визнання та понесення відповідальності за несправедливість, вчинену щодо української громади у Канаді протягом 1914–1920-х, і компенсації збитків, федеральний уряд у 1994 році нарешті погодився дозволити встановити біля цього місця офіційний меморіал і статую.
У 1995 році біля підніжжя Замкової гори встановили меморіал під назвою «Why?» на замовлення Товариства громадянських свобод українців Канади, аби вшанувати заселених до табору українців. Статую українсько-канадського інтернованого виконав нідерландський скульптор Джон Бокстель.
Місце фактичного табору уряд приховав від придорожніх мандрівників лісом, точне його розташування невідоме, аби стримати тих, хто незаконно полює на артефакти. Однак, якщо відвідувачі все ж натраплять на залишки табору, то побачать небагато, за винятком похмурих нагадувань про колючий дріт із табірних огорож, незвичайних побілених каменів, шматків деревини, горщиків і банок.
У 2005-му році прем’єр-міністр Канади Пол Мартін визнав інтернування українців темною сторінкою історії. У 2008 році канадський уряд створив спеціальний фонд та виділив 10 млн доларів на фінансування проєктів, присвячених постраждалим у ті часи. Того ж року на території історичного місця Cave and Basin створили інтерпретаційний центр.
5 червня 2012 року пам’ятник на Замковій горі відвідав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Він відслужив на місці табору панахиду, щоби вшанувати пам’ять тих, кого ув’язнили як «ворогів» під час першої канадської національної операції з інтернування.
22 серпня 2014 року тут також встановили 100 алюмінієвих табличок із фотографіями інтернованих ув’язнених. У 2020 році родичі інтернованих та інші представники української діаспори провели церемонію з нагоди 25-ї річниці встановлення меморіалу «Why?»
28 жовтня в Канаді визнано Національним днем пам’яті інтернованих.