Четвер, 28 Березня, 2024

Camp 130 – табір інтернованих і полонених за 80 км від Калгарі

Під час зимових Олімпійських ігор 1988 року долина Кананаскіс прославилася як місце проведення змагань із гірських лиж. З того часу вона стала магнітом для спортсменів, однак цей зимовий рай має і темну історію. Під час Другої світової війни в тутешньому таборі жили інтерновані і полонені. Докладніше далі на calgaryes.

Як відбувалося інтернування в Канаді?

Під час світових воєн канадський уряд провів масштабні національні операції з інтернування, тобто затримання воюючою державною громадян або представників національності ворожої держави на своїй території до кінця війни без слідства. Понад 8800 осіб інтернували під час Першої світової війни та приблизно 24 000 під час Другої.

Інтернування здійснювалося відповідно до Закону про військові заходи. Саме він дав уряду повноваження позбавляти людей громадянських свобод, зокрема права на справедливий суд до затримання.

Під час Першої світової війни більшість інтернованих були звичайними іммігрантами українського, австрійського, угорського та німецького походження. Незважаючи на цивільний статус, їх відправляли до таборів для використання як робочої сили. Єдиною підставою для інтернування було походження людини, а не якась провина. Іноді безпідставно інкримінували участь у шпигунстві чи діях ворожого характеру. Серед інших інтернованих були бездомні; ті, хто відмовлявся від військової служби з мотивів совісті чи релігійних причин; члени заборонених культурних і політичних асоціацій.

Затримували як чоловіків, так і жінок, і навіть дітей. Згідно з офіційними даними, у 24 таборах для інтернованих і приймальних пунктах по всій Канаді тоді утримували 8579 чоловіків, 81 жінку та 156 дітей.

У роки Другої світової війни Канада дискримінувала насамперед членів японської, німецької та італійської громад. Більшість у таборах для інтернованих становили японці, другі за кількістю – німці.

Після нападу Японії в 1941 році на Перл-Гарбор (бухту, на якій розміщена база Тихоокеанського флоту військово-морських сил США) невдоволення Канади японськими громадянами лише зросло. У березні 1941 року Оттава вимагала від усіх японських канадців, незалежно від того, є вони громадянами чи ні, зареєструватися в уряді. У такий спосіб японців оголосили ворогами країни.

Орієнтовно 21 000 японців депортували з Британської Колумбії, багато з яких народилися в Канаді. Працездатних чоловіків відправили до трудових таборів, а жінок, дітей і літніх людей – до поселень у інших канадських провінціях.

Значна частина німецько-канадських інтернованих були членами організацій, які фінансувалися Німеччиною. Сотні німців на канадській землі звинуватили в шпигунстві та підривній діяльності. Щодо італійців, то їх піддали інтернуванню після вступу Італії у війну в червні 1940 року. У табори помістили приблизно 600 італійських чоловіків, підозрюваних у прихильності до фашизму. Ще орієнтовно 31 000 італійських канадців зареєстрували як «іноземців-ворогів». Їх змушували раз на місяць з’являтися до місцевих реєстраційних служб.

Ще значна частина інтернованих під час Другої світової війни – євреї. Влітку 1940 року відправили до Канади понад 3000 біженців, серед них 2300 німецьких та австрійських євреїв віком від 16 до 60 років. Їх поселили в охоронюваних таборах в Онтаріо, Квебеку та Нью-Брансвіку.

Відкриття Camp 130

29 вересня 1939 року за 80 км від Калгарі, у селищі Сібе, був створений табір інтернованих Camp 130. Діяв він по червень 1946 року. Крім нього, згодом у Альберті відкрили ще три головні табори інтернованих – у містечку Вейнрайті (Camp 135) та в містах Летбриджі (Camp 133) і Медисин-Геті (Camp 132).

Camp 130 уміщав хатини для в’язнів, тюремне приміщення, їдальні, зал відпочинку, магазин, спортивний майданчик, лікарню та пошту. Крім того, там розміщувалися їдальня для офіцерів, штаб, вартове приміщення і муштровий двір.

Табір замикали сім сторожових веж, на кожній із яких стояли озброєні канадські ветерани Першої світової війни. У 1941 році для додаткової безпеки встановили високий електричний паркан із сітки.

Хто тут перебував?

Спершу табір у Сібе використовувався для утримання цивільних осіб, наприклад моряків німецького торговельного флоту, та тих, хто відмовився від військової служби з релігійних переконань. У 1940 році до табору відправили 44 італійських канадців. Під час перебування під вартою інтерновані брали участь у численних заходах, зокрема розчищали долину, яка утворює дно озера Бар’єр.

Тоді Велика Британія не мала змоги утримувати всіх полонених німців, оскільки була стурбована тим, що в’язні можуть становити небезпеку в разі можливого вторгнення. Саме тому, їх почали перенаправляти до Канади. У 1940–1946 роках у 25-ти таборах інтернованих по всій Канаді перебували 37 934 німецьких військовополонених. В Альберті їх приймали у всіх чотирьох основних таборах.

Щодо Camp 130, то в 1941 році більшу частину інтернованих відправили до інших подібних закладів на сході Канади, а сам табір розширили й укріпили для заселення військовополоненими. З кінця 1942 до 1946 року тут утримували офіцерський склад. Найбільше прибулих були членами німецького Африканського корпусу, які здалися в полон британській 8-й армії в Північній Африці.

Полонених щодня рахували, а щотижня проводили перевірки їхніх житлових приміщень, контролювалися навіть домашні справи та прогулянки після умовно-дострокового звільнення. Усі полонені брали участь у примусових роботах, наприклад, на будівництві водосховища біля озера Бар’єр.

Коли табір лише відкрився, 600 інтернованих моряків спали у військових наметах. Після прибуття полонених офіцерів тут спорудили постійні бараки. Незабаром керівництво почало хвилюватися щодо можливих спроб втечі, зокрема, після виявлення проритого тунелю. З метою захисту тут побудували восьму головну сторожову вежу з потужним прожектором.

Проте успішної втечі в Сібе так і не сталося, хоча тут знаходилася майже 1000 німецьких військовополонених. Частково це може бути пов’язано з тим, що з в’язнями поводилися відносно добре, якщо порівнювати із ситуацією в європейських таборах. Була в таборі також більярдна кімната та тенісні корти, а взимку в’язні каталися на лижах.

Спадщина

Після закриття Camp 130 сторожову вежу № 8 перебудували на хребті МакКоннелл і використовували її як оглядову вежу в разі пожеж. У 1984 році вежу повернули в табір і поставили неподалік від початкового місця. Знайти її можна біля екологічної польової станції Калгарського університету.

Ще в 1936 році тут побудували дослідну лісову станцію, аби забезпечити працею безробітних самотніх чоловіків під час Великої депресії. У воєнний час вона використовувалася як комендантське приміщення. У 1939–1945 роках тут жив полковник Г’ю де Норбан Уотсон, командир табору. У 1982 році споруду визнали історичним місцем Альберти. Це одноповерхова будівля з круглих соснових колод, з’єднаних подвійним круглим вирізом, із широкою верандою та пірамідальним дахом. Інтер’єр вражає каміном і стелею з відкритих балок.

Camp 130 – не єдиний табір для інтернованих у Скелястих горах і не найбільший у провінції, однак він один із небагатьох, чиї споруди збереглися з того часу.

.,.,.,.