Неділя, 28 Травня, 2023

Як у Альберті створювали табори військовополонених і інтернованих під час ІІ світової війни

Після початку Другої світової війни 1 вересня 1939 року Канада залучила до військової служби понад мільйон чоловіків і жінок. Війна об’єднала країну і сформувала її власну національну ідентичність. Багатьох відправили за кордон, завдяки чому з’явилися історії про мужніх канадців на фронті. Менш відомий аспект війни пов’язаний із тим, що відбувалося всередині країни.  

Реакцією на війну стало створення таборів для військовополонених і інтернованих, у яких Канада затримувала громадян або представників національності ворожої держави на своїй території до кінця війни без слідства. Країна дискримінувала членів німецької, японської та італійської громад. Про створення таборів для військовополонених і інтернованих у Альберті, а також коротко про самих затриманих і їхнє життя, читайте далі на calgaryes.

Чотири основні табори

Першим створеним у провінції табором у роки Другої світової війни був тимчасовий табір в місті Озаді, розташований між Банффом і Калгарі. Він використовувався під час будівництва таборів Летбриджа і Медисин-Гета, які згодом стали двома найбільшими таборами для інтернованих у Північній Америці. Кожен із них уміщав 12 500 в’язнів і вважався «комфортабельним», адже мав по 2 рекреаційні зали, 6 навчальних центрів, 6 майстерень, ще стільки ж їдалень і 36 гуртожитків.

Загалом, у 1939–1946 роках у Альберті діяли 4 основні табори для військовополонених та інтернованих:

• у селищі Сібе (Кананаскіс) – діяв із вересня 1939 по червень 1946 року; тут знаходилися різні інтерновані;

• у містечку Вейнрайті – діяв із грудня 1944 по червень 1946 року; утримував офіцерів та власників інших військових чинів;

• у місті Летбриджі – діяв із травня 1942 по осінь 1946 року; переважно тут перебували військовополонені різних рангів;

• у місті Медисин-Геті – діяв із січня 1943 по квітень 1946 року; тут знаходилися ворожі торгові моряки та військовополонені з Європи та Північної Африки.

Хокейна команда в’язнів. Табір у Медисин-Геті, лютий 1946 р.

Були по всій провінції і інші табори, що використовувалися як центри ув’язнення, робочі табори або спеціальні трудові проєкти.

Табір у Сібе складався з хатин для в’язнів, тюремного приміщення, їдальні, залу відпочинку, магазину, спортивного майданчика, лікарні та пошти. Крім того, там розміщувалися їдальня для офіцерів, штаб, вартове приміщення і муштровий двір. У 1936 році побудували дослідну лісову станцію, яка під час війни використовувалася як комендантське приміщення. Це одна з небагатьох будівель, що залишилися в провінції з часів таборів для інтернованих Другої світової війни. У 1982 році споруду визнали історичним місцем Альберти.

Сторожова вежа в таборі в Сібе

Колишнє комендантське приміщення

Більшість інтернованих становили японці

Хоча за кордоном і на внутрішньому фронті канадці працювали спільно над перемогою над ворогом, але в той же час Канада ідентифікувала та ув’язнювала своїх власних «ворогів», тобто німців, японців, італійців та тих, хто відмовлявся від військової служби. Піддавалися утискам як ті, хто мав канадське громадянство, так і ті, хто ні.

З відвертою підозрою до цих груп меншин ставилися через їхню етнічну приналежність чи релігію. У 1939 році в Канаді відновили Закон про військові заходи, що дозволив уряду затримувати будь-кого, підозрюваного в шпигунстві, підриві влади, загрозі громадській безпеці або фашистських симпатіях. Більшість у таборах для інтернованих становили японці, другі за кількістю – німці.

Після нападу японських палубної авіації та підводних човнів в 1941 році на Перл-Гарбор (бухту, на якій розміщена база Тихоокеанського флоту військово-морських сил США) невдоволення Канади японськими громадянами лише зросло. Тоді за рішенням Комісії з безпеки Британської Колумбії орієнтовно 21 000 японців депортували з Британської Колумбії, багато з яких народилися в Канаді. Працездатних чоловіків відправили до трудових таборів, а жінок, дітей і літніх людей – до поселень в інших провінціях Канади. Це спричинило розпад сімей та значну втрату японцями коштів, адже довелося за короткий термін продавати майно за незначну суму.

З усіх японців Британської Колумбії 2664 особи переселилися в Альберту. Тоді якраз ферми з вирощування цукрових буряків на півдні провінції потребували працівників. Фермери отримали дешеву робочу силу, а японці – змогу не потрапити в табір для інтернованих. Жили робітники в закритих приміщеннях, зокрема халупах і курниках.

Дискримінація італійців

Як і інші канадські іммігранти наприкінці ХІХ століття, італійці періодично переживали дискримінацію, однак після вступу Італії у війну в червні 1940 року та оголошення про вірність фашистській Німеччині антиіталійські настрої в Канаді лише посилилися.

Чимало італійців втратили роботу, зазнали фізичних нападів і переслідувань. Були випадки, коли італо-канадські власники магазинів бойкотували свій бізнес або навіть розбивали вітрини. Як «іноземців-ворогів» у країні зареєстрували приблизно 31 000 італійських чоловіків, жінок і дітей. У червні 1940 року 48 італійців із заходу Канади інтернували в табір у Сібе.

Робочі табори

За відмову від військової служби затримували менонітів (представників християнського протестантського руху), гуттеритів (етнорелігійну гілку анабаптистів), духоборців (так званих духовних християн, які називають себе «борцями за Дух та Істину») і Свідків Єгови.

Для них створили в 1941 році в національних парках «Джаспер» та «Банфф» робочі табори. Тих, хто зголошувався і записувався на роботу, побратими зневажали і навіть цькували, а тих, хто відмовлявся, відправляли в табори для інтернованих.

Табори військовополонених

Під час Другої світової війни Велика Британія не мала змоги утримувати всіх полонених німців, що змусило Канаду втрутитися. У 1940–1946 роках у 25-ти таборах для інтернованих по всій Канаді перебувало 37 934 німецьких військовополонених. В Альберті їх приймали у всіх чотирьох основних таборах.

В’язні переживали щоденні підрахунки, щотижневі перевірки житлових приміщень, під контролем були навіть домашні справи та прогулянки після умовно-дострокового звільнення. У таборі Вейнрайта вони трудилися над покращенням ландшафту території, займалися садівництвом, укладанням ґрунту, висадкою кущів і посівом трави. Деякі ув’язнені працювали за контрактом на фермах та промислових об’єктах. До 1944 року приблизно 1200 в’язнів мали роботу поза табором.

Табір Вейнрайта, 1944 р. 

Військовополонені могли й розважитися, наприклад, займалися спортом (улюбленим був футбол), грали в настільні ігри, відвідували театр і слухали музику. Важливою частиною табірного життя були бібліотеки. Наприклад, до кінця війни бібліотека табору в Летбриджі налічувала 26 000 книг і 19 000 підручників. Ув’язнені мали змогу займатися і ремісничими проєктами, як-от мистецтвом чи обробкою дерева. Деякі роботи збереглися в багатьох музеях Альберти.

Окремі німецькі військовополонені навіть позитивно відгукувалися про перебування в канадських таборах. Ба більше, після закінчення війни вони повернулися до Канади як прості відвідувачі, а інші й узагалі іммігрували і зробили цю країну своїм новим домом.

Варто зазначити, що хоча канадські табори для військовополонених і інтернованих були доволі непоганими, порівняно з іншими країнами, але все ж вони стали причиною розпаду сімей і втрати рідної домівки. У деяких із них збереглися знаки, що слугують пам’яттю про темну сторінку історії і водночас уроком для майбутніх поколінь.

.,.,.,.