Реакцією на війну стало створення таборів для військовополонених і інтернованих, у яких Канада затримувала громадян або представників національності ворожої держави на своїй території до кінця війни без слідства. Країна дискримінувала членів німецької, японської та італійської громад. Про створення таборів для військовополонених і інтернованих в Альберті, а також коротко про самих затриманих і їхнє життя, читайте далі на calgaryes.
Чотири основні табори
Першим створеним у провінції табором у роки Другої світової війни був тимчасовий табір в місті Озаді, розташований між Банффом і Калгарі. Він використовувався під час будівництва таборів Летбриджа і Медисин-Гета, які згодом стали двома найбільшими таборами для інтернованих у Північній Америці. Кожен із них уміщав 12 500 в’язнів і вважався «комфортабельним», адже мав по 2 рекреаційні зали, 6 навчальних центрів, 6 майстерень, ще стільки ж їдалень і 36 гуртожитків.
Загалом, у 1939–1946 роках в Альберті діяли 4 основні табори для військовополонених та інтернованих:
• у селищі Сібе (Кананаскіс) – діяв із вересня 1939 по червень 1946 року; тут знаходилися різні інтерновані;
• у містечку Вейнрайті – діяв із грудня 1944 по червень 1946 року; утримував офіцерів та власників інших військових чинів;
• у місті Летбриджі – діяв із травня 1942 по осінь 1946 року; переважно тут перебували військовополонені різних рангів;
• у місті Медисин-Геті – діяв із січня 1943 по квітень 1946 року; тут знаходилися ворожі торгові моряки та військовополонені з Європи та Північної Африки.
Були по всій провінції і інші табори, що використовувалися як центри ув’язнення, робочі табори або спеціальні трудові проєкти.
Табір у Сібе складався з хатин для в’язнів, тюремного приміщення, їдальні, залу відпочинку, магазину, спортивного майданчика, лікарні та пошти. Крім того, там розміщувалися їдальня для офіцерів, штаб, вартове приміщення і муштровий двір. У 1936 році побудували дослідну лісову станцію, яка під час війни використовувалася як комендантське приміщення. Це одна з небагатьох будівель, що залишилися в провінції з часів таборів для інтернованих Другої світової війни. У 1982 році споруду визнали історичним місцем Альберти.
Більшість інтернованих становили японці
Хоча за кордоном і на внутрішньому фронті канадці працювали спільно над перемогою над ворогом, але в той же час Канада ідентифікувала та ув’язнювала своїх власних «ворогів», тобто німців, японців, італійців та тих, хто відмовлявся від військової служби. Піддавалися утискам як ті, хто мав канадське громадянство, так і ті, хто ні.
З відвертою підозрою до цих груп меншин ставилися через їхню етнічну приналежність чи релігію. У 1939 році в Канаді відновили Закон про військові заходи, що дозволив уряду затримувати будь-кого, підозрюваного в шпигунстві, підриві влади, загрозі громадській безпеці або фашистських симпатіях. Більшість у таборах для інтернованих становили японці, другі за кількістю – німці.
Після нападу японських палубної авіації та підводних човнів в 1941 році на Перл-Гарбор (бухту, на якій розміщена база Тихоокеанського флоту військово-морських сил США) невдоволення Канади японськими громадянами лише зросло. Тоді за рішенням Комісії з безпеки Британської Колумбії орієнтовно 21 000 японців депортували з Британської Колумбії, багато з яких народилися в Канаді. Працездатних чоловіків відправили до трудових таборів, а жінок, дітей і літніх людей – до поселень в інших провінціях Канади. Це спричинило розпад сімей та значну втрату японцями коштів, адже довелося за короткий термін продавати майно за незначну суму.
З усіх японців Британської Колумбії 2664 особи переселилися в Альберту. Тоді якраз ферми з вирощування цукрових буряків на півдні провінції потребували працівників. Фермери отримали дешеву робочу силу, а японці – змогу не потрапити в табір для інтернованих. Жили робітники в закритих приміщеннях, зокрема халупах і курниках.
Дискримінація італійців
Як і інші канадські іммігранти наприкінці ХІХ століття, італійці періодично переживали дискримінацію, однак після вступу Італії у війну в червні 1940 року та оголошення про вірність фашистській Німеччині антиіталійські настрої в Канаді лише посилилися.
Чимало італійців втратили роботу, зазнали фізичних нападів і переслідувань. Були випадки, коли італо-канадські власники магазинів бойкотували свій бізнес або навіть розбивали вітрини. Як «іноземців-ворогів» у країні зареєстрували приблизно 31 000 італійських чоловіків, жінок і дітей. У червні 1940 року 48 італійців із заходу Канади інтернували в табір у Сібе.
Робочі табори
За відмову від військової служби затримували менонітів (представників християнського протестантського руху), гуттеритів (етнорелігійну гілку анабаптистів), духоборців (так званих духовних християн, які називають себе «борцями за Дух та Істину») і Свідків Єгови.
Для них створили в 1941 році в національних парках «Джаспер» та «Банфф» робочі табори. Тих, хто зголошувався і записувався на роботу, побратими зневажали і навіть цькували, а тих, хто відмовлявся, відправляли в табори для інтернованих.
Табори військовополонених
Під час Другої світової війни Велика Британія не мала змоги утримувати всіх полонених німців, що змусило Канаду втрутитися. У 1940–1946 роках у 25-ти таборах для інтернованих по всій Канаді перебувало 37 934 німецьких військовополонених. В Альберті їх приймали у всіх чотирьох основних таборах.
В’язні переживали щоденні підрахунки, щотижневі перевірки житлових приміщень, під контролем були навіть домашні справи та прогулянки після умовно-дострокового звільнення. У таборі Вейнрайта вони трудилися над покращенням ландшафту території, займалися садівництвом, укладанням ґрунту, висадкою кущів і посівом трави. Деякі ув’язнені працювали за контрактом на фермах та промислових об’єктах. До 1944 року приблизно 1200 в’язнів мали роботу поза табором.
Військовополонені могли й розважитися, наприклад, займалися спортом (улюбленим був футбол), грали в настільні ігри, відвідували театр і слухали музику. Важливою частиною табірного життя були бібліотеки. Наприклад, до кінця війни бібліотека табору в Летбриджі налічувала 26 000 книг і 19 000 підручників. Ув’язнені мали змогу займатися і ремісничими проєктами, як-от мистецтвом чи обробкою дерева. Деякі роботи збереглися в багатьох музеях Альберти.
Окремі німецькі військовополонені навіть позитивно відгукувалися про перебування в канадських таборах. Ба більше, після закінчення війни вони повернулися до Канади як прості відвідувачі, а інші й узагалі іммігрували і зробили цю країну своїм новим домом.
Варто зазначити, що хоча канадські табори для військовополонених і інтернованих були доволі непоганими, порівняно з іншими країнами, але все ж вони стали причиною розпаду сімей і втрати рідної домівки. У деяких із них збереглися знаки, що слугують пам’яттю про темну сторінку історії і водночас уроком для майбутніх поколінь.
Наступна статтяCalgary Highlanders – піхотний полк основного резерву канадської армії
