28 липня 1914 року почалася Перша світова війна. 4 серпня Велика Британія, а отже, і її домініон Канада, оголосила війну Німеччині. Цей період випробував на міцність усі провінції Канади, серед яких і Альберта. Про те, як тут відбувався набір на військову службу, про життя в окопах та стратегічно важливі дії військових, читайте далі на calgaryes.
Коротко про війну
28 червня 1914 року боснійський серб-націоналіст Гаврило Принцип скоїв у центрі міста Сараєва (Боснія і Герцоговина) замах на наступника австро-угорського престолу Франца Фердинанда. Через кілька тижнів Австро-Угорщина оголосила Сербії війну, звинувативши її в причетності до замаху. Сформувалися два ворогуючі табори: сили Антанти (очолювали Франція і Велика Британія) та блок, очолюваний Австро-Угорщиною і Німеччиною.
Бої почалися на Балканах, конфлікт розвивався насамперед у Європі, а потім – Близькому сході та Африці. Усе завершилося 11 листопада 1918 року перемогою Антанти і союзників. У Першій світовій, яку також називають Великою війною, взяли участь 38 держав. За підрахунками істориків, під час неї загинуло до 8,5 млн військових і 13 млн цивільних. Внаслідок війни припинили існувати Австро-Угорська, Османська, Німецька та Російська імперії, а утворилися нові держави, як-от Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія, Чехословацька Республіка тощо. Німеччина втратила колоніальні території. Війна створила підґрунтя і для розпаду Британської імперії.
Добровольчі формування Альберти
Коли в серпні 1914 року громади по всій Канаді готувалися служити, організовуючи людські і збройні ресурси, жителі Альберти без вагань зголосилися допомогти.
На перших етапах війни чимало з них вступило до лав добровольців. Альберта підтримувала канадські експедиційні сили, зокрема, 180 кавалеристів з 19-го драгунського полку Альберти, понад 400 осіб із Канадського полку легкої піхоти принцеси Патриції, 900 членів із 101-го полку ополчення Едмонтона та понад 300 з 103-го стрілецького полку Калгарі. До 1916 року в провінції вже створили 24 батальйони, у кожному з яких було по 1000 осіб.
Однак, як це часто буває, дійшовши до окопів, добровольці швидко втратили ентузіазм. Бійці зрозуміли, що не пройшли необхідної підготовки, а отримана зброя, зокрема гвинтівка Росса, виявилася непридатною для війни. Солдати потрапили в жахливі окопні умови з великою кількістю шкідників, бруду, суцільної сльоти і хвороб. Моральний стан підкосили й жахливі картини каліцтва і смертей побратимів.
У листах, які солдати надсилали родині і друзям, вони часто описували власні переживання, хоча й дещо завуальовано, не розповідаючи всіх реалій через цензуру.
Один солдат, рядовий Маус, заявив під час листування рідному дядькові: «Це досить брудний пікнік, без феєрверків». Така фраза не лише ілюструє почуття гумору Мауса, а й натякає на брудні умови та нескінченний шум артилерійського вогню. Чоловіки Альберти, як і інші канадці, служили впродовж усіх чотирьох років окопної війни.
Деякі добровольці сподівалися, що воюватимуть разом із друзями, родичами чи знайомими, але дуже мало батальйонів залишилися разом. Підрозділи постійно розформовували, окремих членів переводили в інші батальйони на підсилення тощо. Неушкодженими в Альберті залишилися лише чотири батальйони, вони билися на передовій біля бельгійських міста Іпра і села Пашендейля, на річці Соммі (Франція) та поблизу французького міста Вімі. Це, зокрема, були 50-й батальйон з Калгарі; 49-й з Едмонтона; 31-й, що складався з новобранців з південної Альберти; 10-й із мешканцями Калгарі й Вінніпега.
Загалом з Альберти записалося в добровольці 49 000 піхотинців, операторів артилерійських батарей, працівників польових госпіталів, екіпажів літаків тощо. Однак до 1917 року кількість тих, хто прагнув брати на себе серйозні військові обов’язки, різко скоротилася.
Офіційний призов
Коли в тилу дізналися про справжню кількість загиблих воїнів, вербування, тобто залучення до війська, стало великою проблемою. Тодішній кабінет прем’єр-міністра Роберта Бордена відчував обов’язок підтримувати ряди канадської армії. Оскільки охочих поповняти ці лави майже не було, почалося обговорення призову здорових чоловіків на військову службу.
Попри сильне невдоволення громадськості, Борден подав законопроєкт про призов на військову службу. 28 серпня 1917 року закон офіційно прийняли. Призов мав намір залучити 70 000 новобранців з усієї Канади, але вдалося лише 26 000.
Усім придатним чоловікам (неодруженим або бездітним вдівцям віком 20–34 роки) наказали записатися на військову службу. Відмовитися могли лише в рідкісних випадках. Тоді в Калгарі 11 953 чоловіки попросили про звільнення, а 60% призовників Едмонтона визнали непридатними для військової служби.
100-денна наступальна операція
Останні 100 днів перед листопадовим перемир’ям були одними з найпохмуріших, тоді канадці долучилися до серії кровопролитних битв у Франції.
8 серпня 1918 року почалася битва при Ам’єні – наступ військ Британської імперії за підтримки формувань Франції і США біля французького міста Ам’єн. Битва стала першою фазою стратегічної наступальної операції, що призвела до завершення війни.
8 серпня канадські солдати з допомогою британських, австралійських і французьких військ прорвали німецьку оборону за перший же день. Альбертанці у складі 10-го батальйону Канадського експедиційного корпусу першими досягли своєї наступальної мети, після чого послідував 31-й батальйон. Битва при Ам’єні завершилася 12 серпня 1918 року, її наслідком стала ліквідація Ам’єнського виступу, який дозволяв німецькій артилерії обстрілювати стратегічно важливий залізничний маршрут Париж–Кале.
Після цього на шляху наступу канадських військ постало місто Аррас, де залишалася велика кількість німецьких оборонних укріплень. Альбертські батальйони допомогли взяти під контроль Дрокур–Кеан – оборонні лінії, побудовані німцями між містами Дрокур і Кеан. Це був значний прорив для союзних військ у просуванні до німецького кордону.
Після цього відбулося кілька кампаній, під час яких канадці продемонстрували свою надзвичайно важливу бойову силу. Незабаром вони здобули перемогу в битвах за Північний канал, міста Камбре й Валансьєна.
Батальйони альбертанців залишалися на передовій до самого кінця, коли було звільнено бельгійське місто Монс. Коли німецькі союзники почергово зазнали поразки, у Німеччині відбулася революція, оскільки армійці не бажали більше воювати. 9 листопада німецький імператор і прусський король Вільгельм ІІ зрікся престолу, а через два дні Німеччина підписала Комп’єнське перемир’я з країнами Антанти. Тоді солдати Альберти відчули полегшення.
За час війни приблизно 6140 осіб з Альберти загинули, а ще 20 000 отримали поранення. Кожен 8-й солдат не повернувся живим. Втрати відчувалися більш-менш однаково по всій провінції. Наприклад, із міста Ґляйхен на службу відправили 250 чоловіків, кожен 5-й загинув. Один лише 49-й батальйон Едмонтона зафіксував орієнтовно 1000 втрат – не повернувся ледь не кожен.
У лютому 1919 року ветерани почали повертатися додому, але внаслідок війни провінція змінилася. Жертвами стали як колишні солдати, так і ті, хто залишався в тилу. Це суттєво вплинуло на життя і світогляд мешканців Альберти.
Фото: Провінційний архів Альберти