Коли 4 серпня 1914 року Канадою поширилися новини про наближення військового конфлікту, у центрі Едмонтона відбувся маніфест. Протестувальники марширували вулицями міста, гордо розмахуючи французькими, британськими та канадськими прапорами, виступаючи за початок війни.
Попри культурні та мовні відмінності, як англійські, так і французькі мешканці Альберти виявили патріотичну підтримку канадських військових зусиль. Якщо франко-канадські націоналісти франкомовної провінції Квебек швидко засумнівалися в участі Канади у війні, то франкомовна спільнота Альберти ніколи не послаблювала свою підтримку країни. Історія Альберти доводить, що реакція франко-канадців Квебеку на Першу світову війну не відображає всього франко-канадського досвіду того періоду. Докладніше далі на calgaryes.
Демографічне коріння франкомовної Альберти
Після Канадської конфедерації (процесу 1867 року, внаслідок якого чотири колонії під короною Великої Британії об’єднали в британський домініон Канада) білі політики-поселенці в Оттаві побоювалися, що США анексують суміжні території прерій, яких прагнули канадці. Хоча британський уряд допоміг продати територію Канаді в 1869–1870 роках, білі поселенці все одно переживали постійне занепокоєння щодо американських територіальних амбіцій.
Саме тому, канадський уряд розробив план пришвидшення європейської імміграції. У другій половині ХІХ століття до Канади щорічно прибували від 6000 до 133 000 європейських іммігрантів, а на рубежі століть ці цифри подвоїлися.
У 1906 році населення Альберти становило 184 896 осіб, у 1916 році воно зросло до 495 351. Переписи Статистичного управління Канади свідчать, що це зростання відбулося завдяки імміграції білих поселенців, переважно з Великої Британії та сходу й заходу Європи.
Дослідження перепису населення, проведене істориком Франсом Левассер-Уіме, показує, що 24 286 із 495 351 осіб Альберти в 1916 році були франкомовними. Приїхали сюди вони насамперед із самої Франції, Бельгії та Квебеку. Ще частина встигла вже тут народитися.
Якщо до 1914 року населення Квебеку повністю розірвало свої колоніальні зв’язки з Францією і більше не вважало її Батьківщиною, то жителі Альберти лише розвивали відносини з нею та Бельгією. Франкомовні газети того часу свідчать про сильне почуття солідарності між різноманітними членами франкомовної спільноти провінції. Ця солідарність не обмежувалася географічно Альбертою чи Канадою – вона поширювалася далеко за межами кордонів.
Кілька спроб створення батальйону
У вересні 1914 року Société Saint-Jean Baptiste d’Edmonton (Товариство святого Іоанна Хрестителя в Едмонтоні) заявило про проведення патріотичної асамблеї для обговорення ідеї створення Франко-канадського батальйону. Лідери спільноти висловили думку, що франко-канадці мають обов’язок приєднатися до канадських військових зусиль. На цих же зборах у добровольці записалися 50 чоловіків, а згодом – ще 50. Цікаво, що на додаток до бажання створити такий батальйон у Альберті, деякі місцеві франко-канадські чоловіки також прагнули записатися в батальйони Квебеку.
Попри широку підтримку, держава не надала дозволу на створення Франко-канадського батальйону. Натомість франко-канадських новобранців Альберти розподілили по англомовних батальйонах провінції, зокрема 31-му (Калгарі) і 51-му (Едмонтон).
Місцеві франкомовні жителі продовжували зголошуватися до бою, тож військовий лідер спільноти майор ДеБлуа Тібодо запропонував створення Франко-канадського батальйону Заходу. Як і раніше, уряд не надав дозволу, а лише заохочував Тібодо продовжувати вербування для вже наявних батальйонів Альберти.
У 1916 році, коли ентузіазм чоловіків погас, а кількість новобранців по всій країні значно зменшилася, уряд нарешті дозволив створити 233-й франко-канадський батальйон Півночі-Заходу під командуванням лейтенанта-полковника Едуарда Лепроона.
Кампанія вербування
Хоча новостворений батальйон відкрили для всіх західних франко-канадців, але всі офіцери 233-го батальйону були родом з Альберти. Саме вони здійснювали потужну кампанію вербування, тобто залучення до війська. У газеті Le Canadien-français Société Saint-Jean Baptiste d’Edmonton лейтенант Джеймс Грей Турджен публікував листи, у яких стверджував, що всі франкомовні мають обов’язок приєднатися до військових зусиль і що їхня участь лише допоможе майбутньому їхньої спільноти та їхнім мовним правам.
Чимало франкомовних людей в Альберті вирішили, що їхня підтримка канадських військових зусиль гарантуватиме, що англійські канадці побачать у них союзників і «справжніх» канадців – іншими словами, так вони намагалися довести свою лояльність країні. В обмін на лояльність франкомовні очікували, що англо-канадці приймуть їхні мовні права.
233-й батальйон підтримувала франкомовна організація Cercle Jeanne d’Arc d’Edmonton, названа на честь національної героїні Франції Жанни д’Арк. Організація проводила патріотичні вечори, на яких лунала патріотична музика та показували патріотичні п’єси, аби ще більше заохочувати вступ до армії.
На вечірках організації офіцери, зокрема лейтенанти Адеодат Буало та Джеймс Терджон, виголошували хвилюючі промови про вербування. Долучалися до заохочення і колишні солдати, як-от високопоставлений офіцер французької армії Леон Катр.
Загалом 233-й батальйон складався з 13 офіцерів і приблизно 600 солдатів, 264 з яких – з Альберти. Однак згодом військових 233-го перевели до інших батальйонів – насамперед франко-канадських Квебеку, зокрема 22-го і 178-го.
Трохи статистики
Підрахувати точно участь франкомовної спільноти Альберти у воєнний час неможливо, адже франкомовні газети Альберти не завжди зазначали ні всіх імен, ні точної кількості франко-канадців, які записалися на службу. Те ж стосується французьких і бельгійських іммігрантів-резервістів.
За підрахунками тоді ще аспірантки Йоркського університету Ребекки Лазаренко, щонайменше 3030 франкомовних чоловіків з Альберти залучили під час Першої світової війни.
Якщо взяти до уваги те, що населення франкомовної громади Альберти в 1916 році становило 24 286 особи, а з них лише 30,3% мали право на службу, то це означає, що із загального населення франкомовної спільноти максимум 7359 чоловіків мали право на участь, а отже, їхній рівень військової участі становив 41,2%. Цей показник вищий, ніж серед інших громад провінції, тому франкомовні Альберти були приблизно так само залучені до канадської війни, як і англомовні.
Порівняно з рівнем участі у Квебеку, франкомовна спільнота Альберти виявилася значно більш залученою до канадських військових зусиль. У 1914 році населення Квебеку становило 2 148 000 осіб. Із 88 052 завербованих чоловіків 58 052 були франко-канадцями, а решта 30 000 – англо-канадцями. За підрахунками Ребекки Лазаренко, франко-канадський рівень участі Квебеку становив лише 13,1% або 20,0%, залежно від різних даних.
Франкомовні чоловіки Альберти виявилися не лише більш залученими до канадських військових зусиль під час Першої світової війни, ніж чоловіки Квебеку, але й більшими прихильниками ролі Канади в конфлікті.